ПРИМІРНИКИ ДРУКОВАНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Друковані засоби масової інформації відіграють дуже важливу роль у нашому житті: вони інформують людей про різні події, що відбуваються чи можуть відбутися, розважають і допомагають зробити життя кращим. Завдяки випуску та поширенню друкованих засобів масової інформації кожен громадянин має можливість ознайомлення з великою кількістю корисної інформації та подіями, які відбуваються не тільки в Україні, а також в усьому світі.

Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні – це періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами.

Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, є його засновником. Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками.

Державній реєстрації згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» підлягають усі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу їх виготовлення.

Підтвердженням випуску видань відповідно до статті 33 Закону є контрольні примірники, які надсилаються безоплатно реєструючому органу одразу після надрукування.

На сьогодні на території Донецької області зареєстровано понад вісімсот друкованих засобів масової інформації, проте не всі засновники видань сумлінно виконують вимоги законодавства щодо надсилання їх контрольних та обов’язкових примірників.

Контрольним є перший «сигнальний» випуск друкованого видання, відомості про надходження якого вносяться до Державного реєстру друкованих засобів масової інформації.

Державний реєстр - це електронна база даних, яка містить інформацію про всі друковані засоби масової інформації, додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу їх виготовлення. Відомості Державного реєстру є загальнодоступними за посиланням http://dzmi.informjust.ua/.

Положеннями частини другої статті 16 Закону та пункту 2.17 глави 2 Положення про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації в Україні, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 21 лютого 2006 року № 12/5, встановлено, що засновник (співзасновники) зберігає право розпочати випуск друкованого засобу масової інформації протягом одного року з дня одержання свідоцтва про державну реєстрацію. У разі пропуску цього строку без поважних причин реєструючий орган визнає свідоцтво про державну реєстрацію таким, що втратило чинність, та вносить відомості про це до Державного реєстру.

Так, протягом 2017 року за результатами моніторингу щодо дотримання вимог чинного законодавства Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області прийнято рішення про втрату чинності свідоцтв про державну реєстрацію 221 друкованого видання.

Крім того, статтею 33 Закону встановлено також обов’язок для надсилання не лише першого, а й всіх послідуючих (обов’язкових) примірників видань до реєструючого органу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2002   №608 «Про порядок доставляння обов'язкових примірників документів» серед одержувачів обов’язкових безоплатних примірників видань визначені й Головні територіальні управління юстиції.

На сьогодні до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надходять примірники близько шістдесяти видань, що становить менше 10% від загальної кількості зареєстрованих. Задля встановлення реальної кількості зареєстрованих друкованих засобів масової інформації, які дійсно виходять у світ, проводяться заходи попереджувального характеру.

Слід нагадати, що Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за порушення законодавства у сфері державної реєстрації друкованих засобів масової інформації (статті 186⁶, 186⁷), а саме: штрафні санкції за виготовлення, випуск або розповсюдження продукції друкованого засобу масової інформації після припинення діяльності цього друкованого засобу масової інформації,  ухилення від перереєстрації друкованого засобу масової інформації у передбачених законом випадках, чи від повідомлення реєструючому органу про зміну виду видання, юридичної адреси засновника (співзасновників), місцезнаходження редакції, недоставляння або порушення строку доставляння обов’язкового безоплатного примірника документів.

 Тож, у разі якщо засновники бажають зберегти випуск друкованих видань, необхідно своєчасно інформувати реєструючий орган про відповідні зміни, пов’язані з випуском видань, та надсилати їх примірники до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за адресою: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 39/3, контактні телефони: (06264) 1-74-46, (06264) 4-25-00.

Відділ державної реєстрації друкованих засобів
масової інформації та громадських формувань
Управління державної реєстрації
Головного територіального управління
юстиції у Донецькій області

Запрошуємо до участі у проекті "Всеукраїнський правовий диктант"

25-26 квітня 2018 року Експертна юридична служба за підтримки Міністерства юстиції України запрошує прийняти участь у “Всеукраїнському правовому диктанті”, який одночасно буде проходити в 24-х областях України. 

Проект підтримують такі міста, як Київ, Львів, Одеса, Вінниця, Маріуполь, Рівне, Чернігів, Тернопіль, Житомир, Запоріжжя та інші.
     “Всеукраїнський правовий диктант» - унікальний проект, призначення якого дослідити рівень правової грамотності громадян України, які представляють різні вікові групи, а також показати суспільству, що власна правова безпорадність є вельми небезпечною та має наслідком серйозні фінансові та моральні витрати.

 Проект дає можливість кожному, хто бажає, пройти тестування та отримати результати своїх індивідуальних знань в області права. За підсумками проекту будуть сформовані пропозиції для державних органів влади, що дадуть можливість суттєво підвищити рівень правової грамотності громадян України. Кожен громадянин зможе перевірити свій рівень правової грамотності з 5-ти публічних галузей права: сфера фінансів, сфера здоров’я, соціальна сфера, особиста сфера, безпека.

 За результатами проекту буде створена загальна карта правового населення України.

Проект підтримують такі громадські діячі, як Ахтем Сеітаблаєв та Андрій Куликов.

 "Правові диктанти, з одного боку, є зрізом правових знань суспільства, з іншого - важливою складовою підвищення правової культури, без якої неможливі позитивні зміни в нашій країні", - Ахтем Сеітаблаєв, Генеральний директор ДП "Кримський дім".

 Реєстрація учасників: http://vpd.in.ua/

Дещо про заповіт, історія та сучасність

Питання щодо розпорядження громадянином своїм майном на випадок смерті, а саме складання заповіту, не втрачає актуальності і на сьогоднішній день.

Звернемося до історії. Заповіт відомий людству ще з часів римського права. Ульпіан (римський юрист) так визначав заповіт: «Заповіт це правомірне вираження волі, зроблене урочисто для того, щоб воно діяло після нашої смерті».

Заповітом у римському праві вважалося не будь-яке розпорядження особи на випадок смерті, а тільки таке, яке містить призначення спадкоємця. За класичним правом вимагалося, щоб таке призначення було зроблено на початку заповіту. Спочатку вимагалося призначення спадкоємців в урочистій формі, а з 339 року – у будь-яких формах.

До змісту заповіту могли також включатися інші розпорядження: відкази (легати – спеціально оговорені в заповіті дарунки, які віднімалися від загальної спадкової маси, яка призначалася конкретній особі), призначення опікунів для малолітніх спадкоємців тощо.

Заповіт мав юридичну силу при наявності сукупності певних умов: а) укладення у встановленій формі; б) активна заповідальна правоздатність заповідача (наявність загальної правоздатності в області майнових відносин); в) призначення спадкоємцем особи, яка має пасивну заповідальну правоздатність (здатність особи бути спадкоємцем).

Залежно від форми волевиявлення заповіти могли бути письмовими і усними. Проте, письмова форма заповіту набула пріоритет перед усною.

Для письмових заповітів встановлювалися особливості щодо їх складання. Так, заповіт, як правило, повинен був укладатися особисто заповідачем і підписувався ним власноручно у присутності семи свідків. Якщо заповідач не міг підписати заповіт, то запрошували восьмого свідка, який підписував заповіт і вказував, що він це робить за доручення заповідача. Свідки засвідчували заповіт своїми підписами та скріплювали печатками. Усний заповіт оголошувався у присутності восьми свідків мовою, зрозумілою для всіх.

Письмові заповіти висхідних родичів (батько і мати, дідусь і бабуся як з боку матері, так і з боку батька, інші висхідні родичі, якщо вони були),  на користь не східних (діти, онуки, та ін.) дозволялося укладати без участі свідків.

Також оглянемо сучасні правила законодавства, які регламентують порядок складання та посвідчення заповіту, адже враховуючи ситуацію, яка склалася на сході України, чимало громадян звертаються з питанням складання заповітів, як щодо майна, яке знаходиться на тимчасово неконтрольованій території, так і майна, що є на підконтрольній українській владі території.

Слід відзначити, що в 2017 році нотаріусами Донецької області було посвідчено 6811 заповітів, що більше ніж на 200 заповітів менше, ніж в 2016 році, але цей показник все ж таки більше, ніж в 2015 році (5927 заповітів).  Таким чином, можна зауважити, що громадяни все ж таки ставляться досить відповідально до вирішення долі належного їм майна на випадок своєї смерті.

І так, розглянемо, як діюче законодавство визначає зміст поняття «заповіт». Ним визнається особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. У тлумачних словниках значення цього терміну розкривається як офіційний документ, який містить розпорядження певної особи щодо її майна на випадок смерті, передсмертна воля, розпорядження, настанова, наказ, дані послідовникам або нащадкам.

Згідно законодавства України право на заповіт має кожна фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється громадянином особисто і вчинення його через представника не допускається.

За загальним правилом посвідчення заповіту більше, ніж від імені однієї особи не допускається, за винятком випадку посвідчення заповіту подружжя, який складається чоловіком та дружиною щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Для складання та посвідчення заповіту громадянин може звернутися до будь-якого державного або приватного нотаріусів, або до уповноважених на це посадових осіб органів місцевого самоврядування (сільських та селищних рад) у населених пунктах, де немає нотаріусів, на підконтрольній українській владі території.

Необхідно зауважити, що при посвідченні заповіту від заповідача не потребується подання доказів та документів, які підтверджують його право на майно, яке заповідається. В той же час, нотаріуси або осадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, вправі витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, які необхідні для вчинення нотаріальних дій, що передбачено Законом України «Про нотаріат».

Законодавство встановлює певні вимоги до форми заповіту.

Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Крім цього, у заповіті повинні зазначатися дата та місце народження заповідача.

Слід зазначити, що кожна з вищезазначених умов відноситься до елементів форми заповіту, тому відсутність хоча б однієї з них несе за собою недійсність ( а саме – нікчемність) цього правочину в цілому.

Порядок посвідчення заповіту означає дотримання відповідної процедури його складання і оформлення, що включає в себе процес вираження волі заповідача, складання тексту правочину, ознайомлення зі змістом заповіту (прочитання вголос заповідачем) і підписання.

Заповіт має бути підписаний особисто заповідачем. В той же час, стан здоров’я заповідача, фізичні вади тощо не завжди дозволяють йому особисто підписати заповіт. В такому випадку за нього заповіт може підписати інша особа, яка визначається заповідачем. Слід мати на увазі, що правочин за особу, яка не може його підписати, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено (тобто спадкоємець за заповітом, свідок).

При посвідченні заповіту стягується державне мито у розмірі 0,85 грн.

Відомості про посвідчені заповіти підлягають обов’язковій реєстрації в Спадковому реєстрі.

За реєстрацію у Спадковому реєстрі відомостей про посвідчення одного заповіту з видачею відповідного витягу стягується плата у розмірі 68 гривень.

Відділ з питань нотаріату

Головного територіального управління

юстиції у Донецькій області

Зміна та скасування заповіту

 Несталість життя, зміна життєвих обставин, певні факти, особливості переживання деяких подій, можливі зміни взаємовідносин заповідача із спадкоємцями за заповітом, тощо можуть викликати необхідність зміни або скасування вже існуючого заповіту.

Принцип свободи заповіту в якості свого невід’ємного елементу включає можливість для особи, яка склала заповіт, в будь-який час змінити його або повністю скасувати. Причому таке рішення заповідач має право приймати неодноразово, керуючись виключно своїми міркуваннями та інтересами, не беручи до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні нотаріуса, який посвідчив заповіт. Заповідач, скасовуючи або змінюючи заповіт, не повинен вказувати причини його зміни або скасування.

Скасування заповіту можливе двома способами: складанням нового заповіту, який скасовує попередній, або шляхом подачі нотаріусу заяви про скасування раніше складеного заповіту.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.  Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Зміна заповіту може полягати не лише в тому, що в новому заповіті заповідач змінює коло спадкоємців чи по-іншому розподіляє між ними спадкове майно. Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати раніше складений заповіт, а лише доповнювати його шляхом визначення долі майна, яке не заповідалося.

Так, якщо раніше складений заповіт стосувався одного майна, а більш пізній – іншого, то після смерті заповідача обидва заповіти будуть чинними.

Як і посвідчення самого заповіту, його зміна або скасування може бути здійснена лише особисто заповідачем. Вчинення цих дій через представника не допускається.

Якщо заповідач «в серцях» знищує заповіт, як документ, це ще не означає, що заповіт втрачає свою юридичну силу. Другий примірник заповіту зберігається у справах нотаріальної контори або відповідному органі місцевого самоврядування, посадова особа якого посвідчила заповіт, і спадкоємець за заповітом завжди має можливість отримати його дублікат після смерті заповідача.

Заповідач, який вирішив змінити чи скасувати заповіт, повинен особисто звернутися до нотаріуса або до посадової особи, яка посвідчила заповіт.  Справжність підпису заповідача на заяві про скасування заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Усі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в електронному Спадковому реєстрі.

За внесення до Спадкового реєстру одного запису про зміну заповіту, скасування заповіту з видачею відповідного витягу справляється плата у розмірі 68 гривень.

Плата не справляється з інвалідів І та ІІ груп, інвалідів Великої Вітчизняної війни та прирівняних до них осіб за всі звернення до Спадкового реєстру.

Відділ з питань нотаріату

Головного територіального управління

юстиції у Донецькій області