Презентували проект закону #РейдерствоСтоп



Разом з народними депутатами та провідними бізнес - асоціаціями American Chamber of Commerce in Ukraine, European Business Association, Спілка УкраїнськихПідприємців - СУПОфіс ефективногорегулювання та Business Ombudsman Council - Ukraine ми розробили та сьогодні презентували проект закону #РейдерствоСтоп, який є черговим кроком на шляху боротьби з рейдерством.
Цей закон є результатом аналізу практики нашої роботи за останні кілька років. На жаль, рейдери проявляють багато креативу і спрямовують свої потужні ресурси на пошук нових можливостей для захоплення бізнесу чи нерухомості.
Тому держава змушена так само постійно шукати нові інструменти, щоб покарання за захоплення майна було суворим і невідворотним.
Саме цей принцип закладений в розробленому законопроекті.
Серед ключових новацій:
- Позбавлення комунальних підприємств права вчиняти реєстраційні дії.
- Запровадження обов’язкового підвищення кваліфікації державних реєстраторів.
- Ліквідація кадрового дефіциту в держнотконторах у віддалених регіонах.
- Захист права власності на частку у статутному капіталі юридичної особи.
- Зниження вартості нотаріальних дій, встановлення пільг для соціально -незахищених громадян.
- Страхування від підробки підпису на договорі, укладеному в простій письмовій формі.
- Право оренди в реєстрі збігатиметься з терміном дії договору.
- Припинення старих, недійсних обтяжень.
Сподіваємося, як і наші попередні антирейдерські ініціативи, законопроект знайде підтримку в стінах Парламенту. Адже його прийняття – це гарантія безпеки для громадян й комфорту ведення бізнесу для підприємців.
#МінЮст #РейдерствоСтоп

Основні вимоги щодо звернення до Європейського суду з прав людини



Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту, впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні, або з моменту події, акту чи рішення, на яку скаржиться, і щодо якої не існує ефективних засобів правового захисту, звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (стаття 55 Конституції України, стаття 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі – Суд) – це міжнародний судовий орган регіонального рівня, який знаходиться на постійній основі в місті Страсбург (Франція). Рішення Суду є обов’язковими для виконання країною-відповідачем, відносно якої вони були винесені.

До Суду можливо звернутися лише з приводу порушень, допущених однією з 47 держав-членів Ради Європи, на які поширюється дія Конвенції. Заява подається виключно проти держави і не може бути спрямована проти приватної особи чи неурядової організації, оскільки Конвенція захищає права і свободи осіб від протиправних дій з боку держави. Заявник не може оскаржувати загалом закон чи заходи, наприклад, якщо він вважає, що вони були несправедливими.

Перш, ніж звертатися до Суду, заявник повинен використати всі засоби правового захисту в державі, якої стосується заява, які могли б виправити ситуацію, на яку він скаржиться. Часто такими засобами правового захисту є звернення до відповідного суду з подальшим апеляційним та касаційним оскарженням. Втім, самого лише використання національних засобів правового захисту недостатньо: необхідно також належним чином обґрунтувати свої скарги за Конвенцією (тобто, викласти суть порушень Конвенції, про які заявляється, та надати відповідні докази порушення).

Заявником може бути будь-яка особа, неурядова організація або група осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного державою порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Суд розглядає в основному індивідуальні, рідше – міждержавні справи та виносить рішення стосовно порушень прав, гарантованих Конвенцією. Переважна більшість заяв до Суду подаються приватними особами (індивідуальні заяви). Держава також може подати заяву проти іншої держави-учасниці – така заява є міждержавною (наприклад, заяви України проти Російської Федерації, які стосуються порушень прав людини на території, тимчасово непідконтрольній владі України (АР Крим, частини Луганської та Донецької областей). Суд розглядатиме лише скарги на ті порушення, які сталися з моменту ратифікації державою-відповідачем Конвенції чи відповідного протоколу та, як правило, на території держави-відповідача.

Заява до Суду має відповідати умовам прийнятності (стаття 35 Конвенції) – у протилежному випадку вона не буде розглянута. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, якщо вона: є анонімною або за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що: ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином. Таким чином, Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

Крім дотримання заявником умов прийнятності, заява повинна бути оформлена на офіційному формулярі, який можна знайти українською мовою та завантажити на сайті Суду


Заява повинна містити всю інформацію, яка вимагається у відповідних частинах формуляру. В ній мають бути зазначені: ім’я, дата народження, громадянство та адреса заявника і, якщо заявник є юридичною особою, - повна назва, дата створення чи реєстрації, офіційний реєстраційний номер (за наявності) та офіційна адреса; якщо у заявника є представник, - ім’я останнього, адреса, номери телефону і факсу та електронна адреса; якщо у заявника є представник, дата та оригінал підпису заявника в розділі формуляру, відведеного для довіреності; також у цьому розділі формуляру має бути оригінал підпису представника на підтвердження його/її згоди діяти в інтересах заявника; найменування Договірної Сторони (держави) або Сторін (держав), проти яких подається заява; стислий і розбірливий виклад фактів; стислий і розбірливий виклад стверджуваного порушення (порушень) Конвенції та відповідних аргументів; стислий виклад інформації про дотримання заявником умов прийнятності. Заявник повинен вкластися в той обсяг, який передбачено формуляром заяви. Якщо це неможливо, заявник може додатково навести свої аргументи щодо фактів та стверджуваних порушень на окремих аркушах, але в будь-якому разі він повинен у самому формулярі стисло викласти всю інформацію щодо фактів і стверджуваних порушень, а не частину фактів чи скарг на формулярі, а решту – на окремих листах. Суд повинен вже з самого формуляру зрозуміти, про що справа і які скарги порушуються.

Якщо мова йде про явно необґрунтовані заяви (неприйнятні скарги), які складають більшість заяв, поданих до Суду, останній, як правило, розглядає їх відразу ж після надходження і повідомляє заявника про відповідне рішення через кілька місяців після подачі заявником індивідуальної заяви.

Якщо заява, на перший погляд, не є явно необґрунтованою та потребує додаткових коментарів від уряду-відповідача та заявника, Суд доводить до відома таку заяву уряду-відповідача. У зв’язку з великою завантаженістю Суду, іноді розгляд заяви може розпочатися лише через рік після її надходження. В цілому, з моменту отримання Судом заяви до моменту винесення ним рішення по суті, проходить три-п’ять років, однак цей строк може бути як меншим (мінімальний строк розгляду справи в Суді може складати близько півтора року), так і набагато більшим (десять років і більше). Все залежить від терміновості або пріоритетності заяви. Так, окремі заяви Суд може визнати терміновими і розглянути їх у пріоритетному порядку, зокрема у випадку, якщо життя чи здоров’я заявника знаходиться під загрозою. Інші, менш термінові заяви (наприклад, щодо захисту права власності), Суд розглядатиме, як правило, довше.



Відділ систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

Правове регулювання роботи за сумісництвом



Робота за сумісництвомце виконання, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві або у приватної особи за наймом.
Законодавчими підставами для укладення працівниками, поряд з основним трудовим договором, трудових договорів на роботу за сумісництвом є: частина друга статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України); наказ Мінпраці України, Мін’юсту України, Мінфіну України від 28.06.93 № 43 “Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій”.
Сумісництво може бути обмежено щодо: працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці; осіб, які не досягли 18 років; вагітних жінок.
Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).
Види сумісництва: внутрішнєпрацівник працює в одній й тій самій установі і як основний працівник, і як сумісник, роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час; зовнішнєпрацівник укладає ще один трудовий договір з іншим роботодавцем.
Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно.
Працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію повинен пред'явити власнику паспорт. При прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань, власник має право вимагати від працівника пред'явлення диплома або іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку.
На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи (пункт 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінсоцзахисту населення України від 29.07.93 № 58).
Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Незалежно від того, за основним місцем роботи чи за сумісництвом працює громадянин за трудовим договором, він має право на щорічну основну відпустку повної тривалості. Робота в режимі неповного робочого часу на встановлену тривалість щорічної основної відпустки не впливає. Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Якщо за основним місцем роботи працівник має право на відпустку більшої тривалості, ніж на роботі за сумісництвом, – йому в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи, але не більше 15 календарних днів на рік.
Якщо працівник є внутрішнім сумісником, він, так само як і зовнішній сумісник, за бажанням, може використовувати свої відпустки за основним місцем роботи і за сумісництвом у різний час, адже такий співробітник за основним місцем роботи і на роботі за сумісництвом працює за різними трудовими договорами. Одночасне використання відпусток одразу в усіх роботодавців — право працівника, а не його обов’язок. Працівник може піти у відпустку за основним місцем роботи, але продовжити працювати за сумісництвом (і навпаки).
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконаний обсяг робіт і відповідно до прийнятої на підприємстві системи оплати праці (стаття 1021 КЗпП України, стаття 19 Закону України «Про оплату праці»). Водночас, оклад (тарифна ставка) такого працівника не може бути нижче за розмір мінімального прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Сумісник, як і основні працівники, має право на встановлення доплат, надбавок, премій, інших виплат, гарантованих КЗпП, генеральною або галузевою угодою, колективним договором, укладеним на підприємстві. Зокрема, роботодавець повинен оплачувати в підвищеному розмірі працю сумісника в нічний час, у святкові, неробочі та вихідні дні тощо. Робота сумісника понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості робочого дня не вважається надурочною.
Розмір заробітної плати сумісників, які працюють на підприємствах недержавної форми власності, чинним законодавством не обмежений. Тому під час прийняття сумісника такого працівника може бути оформлено як на повну ставку (одержувати 100% посадового окладу), так і на неповну ставку (одержувати частину посадового окладу за фактично відпрацьований час).


Відділ систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Донецькій області

РОЗВИВАЙ СВІЙ ВИД СПОРТУ РАЗОМ З ЮСТИЦІЄЮ!



Юстиція Донеччини кожен день проводить активну роботу з реєстрації громадських об’єднань. Організації створюються різноманітні, вони об’єднують представників національних меншин, ветеранів, пенсіонерів, людей з обмеженими можливостями, активістів охорони природи, але найбільш популярним є фізкультурно-спортивне спрямування. У 2018 році з усіх зареєстрованих організацій певної спрямованості кожна третя організація обрала такий напрямок. 
Працівник юстиції Донеччини Марія Темчишина звертає увагу на основні особливості щодо громадських об’єднань фізкультурно-спортивної спрямованості.
Основи їх діяльності визначено в Законі України «Про фізичну культуру і спорт». Метою таких угрупувань є задоволення потреб їх членів у сфері фізичної культури і спорту.
Умовно об’єднання фізкультурно-спортивної спрямованості можна поділити на фізкультурно-спортивні товариства, які сприяють розвитку фізичної культури та спорту в цілому, та спортивні федерації, які сприяють розвитку певного виду спорту.
У найменуванні спортивної федерації зазначається вид спорту, розвитку якого вона сприяє. У найменуванні спортивної федерації інвалідів зазначається відповідна вада здоров’я.
Додаткові можливості, такі як представлення виду спорту у відповідних міжнародних спортивних федераціях, надаються об’єднанням, які представляють такий спорт, що визнано в Україні.
Перевірити цю інформацію можна в Реєстрі визнаних видів спорту в Україні (http://dsmsu.gov.ua/index/ua/material/28229).
Цікаво, що на території Донецької області популярністю користуються шаховий спорт, мотоспорт, ігри з м’ячем (футбол, волейбол, баскетбол, футзал, регбі), боротьба (бокс, кикбоксинг, тхеквандо, греко-римська боротьба). Але реєструються й менш поширені – кізомби, пожежно-прикладного спорту. А якщо Ви захоплюєтесь футболом, то звичайно чули про діяльність ГРОМАДСЬКОЇ СПІЛКИ «ФЕДЕРАЦІЯ ФУТБОЛУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» та її вплив на  розвиток футболу в Донецькій області.
Загальні відомості про зареєстровані громадські об’єднання можна отримати з Реєстру громадських об’єднань (http://rgo.informjust.ua/), пошук в якому здійснюється, в тому числі, за спрямованістю громадського об’єднання.
Нагадуємо, що кожній зацікавленій особі завжди будуть раді надати консультацію з юридичної частини зазначених питань за телефонами: 0626442500,  0626417446 або на особистому прийомі за адресою: бул. Машинобудівників, 32, каб.406, м. Краматорськ, Донецька область, 84313.
Юстиція відкрита для людей!