Якщо з колишніми однопартійцями більше «не по дорозі»



Напередодні масштабних виборів 2019 року політична громадськість досягає пику своєї активності. Усі політичні сили намагаються здобути якнайбільше прихильників. Але громадянам, що вступають до лав нової політичної партії, слід не забувати про таке.
Закон України «Про політичні партії в Україні» забороняє подвійне членство в партіях, тобто громадянин може бути членом лише однієї політичної партії. Проте часто буває так, що кандидати у члени політсили забувають про свої попередні політичні вподобання.
Отже, вступаючи до партії, і особливо якщо тебе обирають до складу керівних органів партії або її структурних утворень, перебування в іншій політсилі може стати перешкодою навіть для реєстрації такого структурного утворення.
Справа в тім, що державний реєстратор під час розгляду поданих документів має перевірити їх на відсутність підстав для зупинення та відмови в державній реєстрації, в тому числі здійснюється перевірка на подвійне членство в партіях. Наявність такого факту є порушенням вимог законодавства та підставою для відмови в державній реєстрації.
Слід зазначити, що до повноважень органів юстиції не належить ведення обліку членів політпартій, так само як і не передбачено обов’язку партіям оприлюднювати дані про своїх членів. Але ж якщо особа була обрана на керівні посади, відомості про це вносяться до Реєстру політичних партій Єдиного реєстру громадських формувань, який ведеться органами юстиції.
Наразі позбутися членства у партії, прихильність до якої ти втратив, досить не складно. Достатньо подати до державного реєстратора копію заяви про припинення членства до відповідних статутних органів політичної партії з відміткою про її прийняття. Який саме орган має прийняти цю заяву, визначається статутом певної політсили. З дня подання такої заяви припиняється членство особи в партії та перебування на будь-яких виборних посадах в партії та її структурних утвореннях.
Водночас існують і певні обмеження. Так, якщо особа була обрана на посаду керівника або заступника керівника партії чи її організації, їх членство припиняється з дня, наступного за днем обрання нового керівника чи його заступника. У цьому разі новий керівник або уповноважена ним особа має подати державному реєстратору документи, передбачені для державної реєстрації змін до складу керівних органів.
Більш детальну інформацію можна отримати у відділі державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації за телефонами: 0626417446, 0626442500.
Підсумовуючи, хочеться побажати політично активним громадянам обирати політсили не за «матеріальною складовою» або обіцянками отримати владу, а за покликом серця, тоді, сподіваємось, в нашій країні запанують мир, добробут та процвітання.

Ольга Кузьменко,
Головне територіальне управління
юстиції у Донецькій області

Чи потрібно земельній ділянці присвоювати кадастровий номер?



Наразі у багатьох громадян України залишилися державні акти на землю старого зразку. Такі акти видавалися в період, коли присвоєння кадастрових номерів не передбачалося.
Чи є чинними ці державні акти, що таке кадастровий номер, коли він присвоюється та для чого потрібний розповість провідний спеціаліст Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Маріанна Царьова.
Державні акти на землю старого зразку, хоч і не містять інформації про кадастровий номер, проте вважаються дійсними. Але для укладення договору купівлі – продажу нерухомості, передачі в оренду, тощо, виникають проблеми у зв’язку з відсутністю кадастрових номерів земельних ділянок в державних актах.
Виходячи із змісту статті 132 Земельного Кодексу України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки, які укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються, повинні містити кадастровий номер земельної ділянки.
Кадастровий номер це своєрідний, індивідуальний, що не повторюється по всій території України, унікальний номер, який присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер є обов’язковим атрибутом будь-якого документу, що посвідчує право власності громадянина на земельну ділянку. Присвоєння кадастрового номера означає, що інформація про земельну ділянку занесена в єдину державну електронну базу.
Слід відзначити, що зміна власника, зміна цільового призначення земельної ділянки не тягнуть за собою зміни кадастрового номера.
Для присвоєння кадастрового номера земельній ділянці власнику або набувачу права на земельну ділянку необхідно звернутися до територіального органу Держземагентства України.

Презентували проект закону #РейдерствоСтоп



Разом з народними депутатами та провідними бізнес - асоціаціями American Chamber of Commerce in Ukraine, European Business Association, Спілка УкраїнськихПідприємців - СУПОфіс ефективногорегулювання та Business Ombudsman Council - Ukraine ми розробили та сьогодні презентували проект закону #РейдерствоСтоп, який є черговим кроком на шляху боротьби з рейдерством.
Цей закон є результатом аналізу практики нашої роботи за останні кілька років. На жаль, рейдери проявляють багато креативу і спрямовують свої потужні ресурси на пошук нових можливостей для захоплення бізнесу чи нерухомості.
Тому держава змушена так само постійно шукати нові інструменти, щоб покарання за захоплення майна було суворим і невідворотним.
Саме цей принцип закладений в розробленому законопроекті.
Серед ключових новацій:
- Позбавлення комунальних підприємств права вчиняти реєстраційні дії.
- Запровадження обов’язкового підвищення кваліфікації державних реєстраторів.
- Ліквідація кадрового дефіциту в держнотконторах у віддалених регіонах.
- Захист права власності на частку у статутному капіталі юридичної особи.
- Зниження вартості нотаріальних дій, встановлення пільг для соціально -незахищених громадян.
- Страхування від підробки підпису на договорі, укладеному в простій письмовій формі.
- Право оренди в реєстрі збігатиметься з терміном дії договору.
- Припинення старих, недійсних обтяжень.
Сподіваємося, як і наші попередні антирейдерські ініціативи, законопроект знайде підтримку в стінах Парламенту. Адже його прийняття – це гарантія безпеки для громадян й комфорту ведення бізнесу для підприємців.
#МінЮст #РейдерствоСтоп

Основні вимоги щодо звернення до Європейського суду з прав людини



Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту, впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні, або з моменту події, акту чи рішення, на яку скаржиться, і щодо якої не існує ефективних засобів правового захисту, звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (стаття 55 Конституції України, стаття 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі – Суд) – це міжнародний судовий орган регіонального рівня, який знаходиться на постійній основі в місті Страсбург (Франція). Рішення Суду є обов’язковими для виконання країною-відповідачем, відносно якої вони були винесені.

До Суду можливо звернутися лише з приводу порушень, допущених однією з 47 держав-членів Ради Європи, на які поширюється дія Конвенції. Заява подається виключно проти держави і не може бути спрямована проти приватної особи чи неурядової організації, оскільки Конвенція захищає права і свободи осіб від протиправних дій з боку держави. Заявник не може оскаржувати загалом закон чи заходи, наприклад, якщо він вважає, що вони були несправедливими.

Перш, ніж звертатися до Суду, заявник повинен використати всі засоби правового захисту в державі, якої стосується заява, які могли б виправити ситуацію, на яку він скаржиться. Часто такими засобами правового захисту є звернення до відповідного суду з подальшим апеляційним та касаційним оскарженням. Втім, самого лише використання національних засобів правового захисту недостатньо: необхідно також належним чином обґрунтувати свої скарги за Конвенцією (тобто, викласти суть порушень Конвенції, про які заявляється, та надати відповідні докази порушення).

Заявником може бути будь-яка особа, неурядова організація або група осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного державою порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Суд розглядає в основному індивідуальні, рідше – міждержавні справи та виносить рішення стосовно порушень прав, гарантованих Конвенцією. Переважна більшість заяв до Суду подаються приватними особами (індивідуальні заяви). Держава також може подати заяву проти іншої держави-учасниці – така заява є міждержавною (наприклад, заяви України проти Російської Федерації, які стосуються порушень прав людини на території, тимчасово непідконтрольній владі України (АР Крим, частини Луганської та Донецької областей). Суд розглядатиме лише скарги на ті порушення, які сталися з моменту ратифікації державою-відповідачем Конвенції чи відповідного протоколу та, як правило, на території держави-відповідача.

Заява до Суду має відповідати умовам прийнятності (стаття 35 Конвенції) – у протилежному випадку вона не буде розглянута. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, якщо вона: є анонімною або за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що: ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином. Таким чином, Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

Крім дотримання заявником умов прийнятності, заява повинна бути оформлена на офіційному формулярі, який можна знайти українською мовою та завантажити на сайті Суду


Заява повинна містити всю інформацію, яка вимагається у відповідних частинах формуляру. В ній мають бути зазначені: ім’я, дата народження, громадянство та адреса заявника і, якщо заявник є юридичною особою, - повна назва, дата створення чи реєстрації, офіційний реєстраційний номер (за наявності) та офіційна адреса; якщо у заявника є представник, - ім’я останнього, адреса, номери телефону і факсу та електронна адреса; якщо у заявника є представник, дата та оригінал підпису заявника в розділі формуляру, відведеного для довіреності; також у цьому розділі формуляру має бути оригінал підпису представника на підтвердження його/її згоди діяти в інтересах заявника; найменування Договірної Сторони (держави) або Сторін (держав), проти яких подається заява; стислий і розбірливий виклад фактів; стислий і розбірливий виклад стверджуваного порушення (порушень) Конвенції та відповідних аргументів; стислий виклад інформації про дотримання заявником умов прийнятності. Заявник повинен вкластися в той обсяг, який передбачено формуляром заяви. Якщо це неможливо, заявник може додатково навести свої аргументи щодо фактів та стверджуваних порушень на окремих аркушах, але в будь-якому разі він повинен у самому формулярі стисло викласти всю інформацію щодо фактів і стверджуваних порушень, а не частину фактів чи скарг на формулярі, а решту – на окремих листах. Суд повинен вже з самого формуляру зрозуміти, про що справа і які скарги порушуються.

Якщо мова йде про явно необґрунтовані заяви (неприйнятні скарги), які складають більшість заяв, поданих до Суду, останній, як правило, розглядає їх відразу ж після надходження і повідомляє заявника про відповідне рішення через кілька місяців після подачі заявником індивідуальної заяви.

Якщо заява, на перший погляд, не є явно необґрунтованою та потребує додаткових коментарів від уряду-відповідача та заявника, Суд доводить до відома таку заяву уряду-відповідача. У зв’язку з великою завантаженістю Суду, іноді розгляд заяви може розпочатися лише через рік після її надходження. В цілому, з моменту отримання Судом заяви до моменту винесення ним рішення по суті, проходить три-п’ять років, однак цей строк може бути як меншим (мінімальний строк розгляду справи в Суді може складати близько півтора року), так і набагато більшим (десять років і більше). Все залежить від терміновості або пріоритетності заяви. Так, окремі заяви Суд може визнати терміновими і розглянути їх у пріоритетному порядку, зокрема у випадку, якщо життя чи здоров’я заявника знаходиться під загрозою. Інші, менш термінові заяви (наприклад, щодо захисту права власності), Суд розглядатиме, як правило, довше.



Відділ систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти управління державної реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції у Донецькій області